Танцы и музыка!

Бисером!!**

Люблю всё!

Воронины, Папыни дочкы, Универ, Интерни, , реальние пацани, зайцев +1. Закрита школа, пирании. танцюють вси .

Летючий корабель Казки/Народна творчість Опис книги: Був собі дід та баба, а в них було три сина: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він знай на печі у просі, в чорній сорочці, без штанців. Як дадуть, то й їсть, а ні, то він голодує. Аж ось прийшла чутка, що так і так: такий царський указ, щоб зібралися до царя на обід, і хто змайструє такий корабель, щоб літав, і приїде на тім кораблі, за того цар дочку віддає: Розумні брати й радяться: — Піти б то, може, там, де наше щастя закотилося! — Порадились, просяться в батька та в матері: — Підемо ми, — кажуть, — до царя на обід: загубити — нічого не загубимо, а може, там де наше щастя знайдеться! Батько їх умовляє, мати їх умовляє... Ні! — Підемо, та й годі! Благословіть нас на дорогу. Старі, нічого робити, взяли, поблагословили їх на дорогу, баба надавала їм білих паляниць, спекла порося, пляшку горілки дала — пішли вони. А дурень сидить на печі та й собі проситься: — Піду і я туди, куди брати пішли! Куди ти, дурню, підеш? — каже мати.— Там тебе й вовки з'їдять! — Ні, — каже, — не з'їдять, піду! Старі з нього спершу сміялись, а то давай лаяти. Так ні! Вони бачать, що з дурнем, мовляв, нічого не зробиш, та й кажуть: — Ну, йди, та щоб ти вже й не вертався й щоб не признавався, що ти наш син. Баба дала йому торбу, наклала туди чорного черствого хліба, пляшку води дала й випровадила його з дому. Він і пішов. Іде та йде, коли зустрічає на дорозі діда: такий сивий дідуган, борода зовсім біла аж до пояса. — Здорові, діду! — Здоров, сину! — Куди йдете, діду? А той каже: — Ходжу по світу, з біди людей виручаю. А ти куди? — До царя на обід. — Хіба ти, — питає дід, — умієш зробити такий корабель, щоб сам літав? — Ні, — каже, — не вмію! — То й чого ж ти йдеш? — А бог його знає, — каже, — чого! Загубити не загублю, а може, там моє щастя знайдеться. — Сідай же, — каже, — та спочинеш трохи, по полуднуємо. Виймай, що там у тебе в торбі. — Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите. — Нічого, виймай! От дурень виймає, аж з того чорного хліба такі стали паляниці білі, що він зроду й не їв таких. — Ну що ж, — каже дід, — як його, не пивши, полуднувати? Чи немає там у тебе в торбі горілки? — Де б вона в мене взялась? Тільки води пляшка! — Виймай! — каже. Він вийняв, покуштував — аж там така гарна горілка стала! — От бач, — каже дід, — як бог дурнів жалує! От вони розіслали свитки на траві, посідали, давай полуднувати. Дополуднювали гарненько, подякував дід дурневі за хліб, за горілку та й каже: — Ну, слухай, сину: йди ж тепер ти в ліс, та підійди до дерева, та перехрестися тричі, й удар сокирою в дерево, а сам мерщій падай ниць і лежи, аж поки тебе хто не розбудить; тоді — каже, — тобі корабель збудується, а ти сідай на нього й лети куди тобі треба, по дорозі бери кого б там не стрів. Дурень подякував дідові і розпрощався; дід пішов своєю дорогою, а дурень пішов у ліс. От увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув. Спав-спав... Коли це за який там час чує — хтось його будить: — Уставай, уже твоє щастя поспіло, вставай! Дурень прокинувся, коли гляне — аж стоїть корабель: сам золотий, снасті срібні, а вітрила шовкові так і понадимались — тільки летіти! От він, недовго думавши, сів на корабель, той корабель знявся й полетів... Як полетів та й полетів — нижче неба, вище землі — й оком не зглянеш! Летів-летів, коли дивиться: припав чоловік на шляху до землі вухом та й слухає. Він і гукнув: — Здорові, дядьку! — Здоров, небоже! — Що...