псую іншим життя

жити

Нормальний чоловік.Поруч мене.Завжди.Жах. Позаяк я ніколи не хотіла бути поруч нормального чоловіка.Мене створено для дивних і незрозумілих чоловіків.Для чоловіків, які будь якої миті перетворюються на синіх птахів, вислизають із рук, зникаючи в безмежності.
Лариса Денисенко

Правильно було би сприймати їх як побічне явище
життя прекрасне, чоловік має прийти, зробити шо від нього хочу, і не заважати. а шо там шось намагається белькотіти - та Бог із ним, розумна жінка все крізь вуха пропускає
Одна розумна дівчина

… Вот и сегодня Ёжик сказал Медвежонку:
— Как всё-таки хорошо, что мы друг у друга есть!
Медвежонок кивнул.
— Ты только представь себе: меня нет, ты сидишь один и поговорить не с кем.
— А ты где?
— А меня нет.
— Так не бывает, — сказал Медвежонок.
— Я тоже так думаю, — сказал Ёжик. — Но вдруг вот — меня совсем нет. Ты один. Ну что ты будешь делать?..
— Переверну все вверх дном, и ты отыщешься!
— Нет меня, нигде нет!!!
— Тогда, тогда… Тогда я выбегу в поле, — сказал Медвежонок. — И закричу: «Ё-ё-ё-жи-и-и-к!», и ты услышишь и закричишь: «Медвежоно-о-о-ок!..». Вот.
— Нет, — сказал Ёжик. — Меня ни капельки нет. Понимаешь?
— Что ты ко мне пристал? — рассердился Медвежонок. — Если тебя нет, то и меня нет. Понял?…

Не нам судить, кто был прав и кто виноват. Историю пишут победители. Побеждённые уходят в вечность с клеймом отступников и тиранов.

Человек не может осуществить свои мечты в двух случаях: когда они совершенно несбыточны и когда после того, как колесо судьбы делает внезапный оборот, они превращаются в нечто вполне осуществимое, да только ты к этому не готов.
Тогда вот и охватывает тебя страх перед дорогой, ведущей неведомо куда, перед жизнью, бросающей тебе неведомые вызовы, перед возможностью того, что всё привычное и устоявшееся сгинет бесследно и навсегда.

Не слушай никого, кто скажет, будто ты чего-то не можешь. Даже меня. Понял? Если есть мечта — оберегай её. Люди, которые чего-то не могут, будут уверять, что и у тебя тоже не выйдет. Поставил цель — добейся! И точка.

Ось на сходах університету сидить жінка,
якій ледве добігає до тридцяти,
і курить кемел.
Після дощу,
витираючи шкіру,
яка в неї прозора настільки, що під
нею видно водорості і пісок,
вона думає - ось знову з неба сипляться
холодні леза, срібні цвяхи,
і ранять смертельно равликів,
котрі падають, розрубані навпіл,
мов хрестоносці в пісках Палестини.
Потрібно довго говорити,
вишептуючи і проговорюючи
різні слова і назви різних речей,
щоби не таким порожнім
виглядало повітря навколо неї.
Після пробудження
всі її чоловіки
прикладають голови до годинників,
наче до мушель,
і слухають як в далеких озерах
здіймають мул
громіздкі черепахи.
І навіть не зателефонуєш їй при нагоді;
тому що іноді варто померти, аби зрозуміти,
що це й було життя,
і тому що слід іноді стулити повіки, щоби побачити
з якого боку сновидіння ти знаходишся;
і після зміни погоди знову підійметься тиск
від якого лускаються капіляри
в очах випадкових метеликів
й стає теплішою її шкіра,
від якого вода в її кранах і посуді
перетворюється на кров
і вона знову цілий день не може
ані приготувати собі чаю,
ані зварити кави.