МЕХАНІК

Мене несли на стіл операційний... Чи наяву було, чи марилось а ту мить Як хтось сказав; «Він зовсім безнадійний Наркоз утретє серце не щадить»! Яка ж була важка ота дорога, На ній життя кінчалося моє І довелось мені тоді згадати Бога: „Спаси мене, якщо ти в світі е!” На стіл поклали… Я лежав в знемозі... Та раптом неймовірне щось збулось... Все тіло обпекло… І без наркозу І хірургічних магій обійшлось. А навкруги стояла мертва тиша, В очах всміхався лікар наяву... Та все ж бо є в житті щось найсвятіше Бо я живу!

І летять, курличуть безупинно В далечінь, безкрайню далечінь. Вийде мати одинока в поле; В самотині піде по ріллі, Уклоніться жінці сивочолій Журавлі — солдати — журавлі Повесні вона вас виглядає, Як зоря зоріє над селом, ї чекає, все ж таки чекає. Може, син торкне її крилом. Пісня миру Дочка моя всміхнулася мені, Тримаючи ляльки у рученятах, І миру вічного палаючі вогні Побачив я в дитячих оченятах. Там, до акації пахучі, розцвіли, Там соловейко піснею своєю Нагадує, щоб в дружбі всі жили Єдиною щасливою сім'єю. Я пригадав окопи і бої, У згарищах кохану сторону, Як плакали веселі солов'ї, Піснями проклинаючи війну! Дочка моя заснула мрійним сном, Даруючи мені усмішку щиру, А соловейко ніжно за вікном Складав для неї пісню Миру! Онукам Ореол з ніжних квітів Ми до серця тулили, Вічне сонце з зеніту Надавало нам сиди. Хоч і скроні зсивіли І тривожать все ж рани, Ми ніколи не скніли, Ми — війни ветерани Нас все менше на світі — На роду. як на ниві Ми взірець своїм дітям — То й до згину щасливії Знаєм горе розлуки, Знаєм болі печалі, Серце мре, як онуки Лічуть наші медалі. Ти прийшла Ти прийшла до мене у лікарню, Першою відвідала мене, Милосердна і, як завжди, гарна, Моє серце вигріла сумне. Я хотів щось лагідне сказати, Подививсь і наче онімів ... Ти стс.;, , іа в білому халаті, Мій найкращий лікар з лікарів. З крапельниці розчин не краплинами, А струмочком радісним побіг ... 1 оті святі в, той час хвилини Я у серці назавжди зберіг! Бомба Бомба упала в квіти. У воронку вода набігла, — Чайкою плескався вітер В чеканні тепла і світла Сонце вустами припало. Мов би хотіло зцілити Те, що від бомби пропало, Й те, що хотіло жити; Біля воронки діти Бігають, граються ... Оживають розстріляні квіти - Розростаються! Зупинися! Де б не був—в Москві, а чи Соренто, Де б не був — в Парижі, чи Варшаві Зупинися біля монументу — Де в граніт закута вічна слава. Зупинися ... Друже, зупинися — Там твої батьки, а може, й діти... Уклонися, низько уклонися Тим, що вічно в серці будуть жити. Не пройди, сучаснику, спокійно, Квіти поклади на ці могили, Кинь прокляття розпроклятим війнам. Й тих вшануй, які життя любили. Слива Посадив дідусь в садочку сливу, Ще онуці й року не було... Повесні на сливі, всім на диво, Гілочки суцвіттям оплело. Глянув дід — на цвіті переливи Ніжною веселкою лягли. І відчув старий, як важко сливі Від квіток, що щедро розцвіли. З біллю в серці він почав тривати Із гілок жагучий буйноцвіт. Так щорічно звик він залишати Стільки їх, скільки онуці літ. Все ж настала для обох розлука І старий лишивсь в самотині — Із гнізда дідівського онука Випохнула в далі осяйні. І щоранку йшов дідусь до сливи, А в думках лиш краялось одне; "Будь, онуко. у житті щаслива, Лихоліття хай тебе мине». І дивилась, дівчинка журливо, То було погожим теплим днем, Як купалась в буйноцвіті слива, Випещена рідним дідусем. Згадаймо Згадаймо, як колись робили На вигоні саман із гною... Крижане горе ним зогріли В серцях залишене війною. Згадаймо тління вогнянисте У сяйві кожної жарини, Пухкі на капустянім листі Й святі не з борошна хлібини. Згадаймо, як із степу, в хаті Чебрець розмалював долівку, Що змазувала ніжно мати, Гостей чекаючи в домівку. ...Паркетом гордо йдеш і тривко, Мов в дзеркалі у цьому сяєш., А ти ж прийшов сюди з долівки. Чи пам'ятаєш? Портрет Ти його портрет оберігаєш, Що висить у рамці на стіні, Крадькома щоранку поглядаєш На ті риси вічно мовчазні Ти боїшся, щоб я не помітив Темний смуток у очах твоїх. Бо не смієш ти мені відкрити Таємниці весен молодих. Знаю я, що він зайшов навіки В твоє серце, як у сад весна, Знаю я, що разом з чоловіком В тебе радість відняла війна. Знаю я і запевняю щиро — - Дорогі й мені ті почуття, Будемо ж портрет солдата миру Зберігати разом все життя Син землі Через роки, через тривоги Він повернувся до села, Сумна і болісна дорога Його в дитинство привела. Настала радісна година, Все ж дочекався він її, А був він сьомим, сьомим сином, В селянській трудовій сім'ї. І ожила в уяві хата, І в соняхах дідівський тин, Звідтіль рідня йшла жнивувати Під го

Не суждено нам быть вдвоем. Любовь мне ваша как награда. И за любовь, и за любовь пройду я через муки ада. Я вас пыталась позабыть. Не оставляла я надежду, что я смогу вас разлюбить. Но оставалось все как прежде. Я сколько раз себя просила, чтоб в ваши не смотреть глаза. Но каждый раз неведомая сила и вновь, и вновь влекла меня. И страсть моя неугасима. Опять на вас смотрю любя. Пусть боль моя невыносима. Сильна любовь, любовь моя...

біблія

Мораль: спать надо больше, дольше и чаще..

немає