Жызнь Везенки

Анализ профиля ВКонтакте (VK)

Число подписчиков: 18

• VK ссылка:id228568766
• О себе:У 1668 році універсалом гетьмана Петра Дорошенка і жалуваною грамотою царя Олексія Михайловича В'язенка була офіційно закріплена за Петропавлівським монастирем. У 1708 році, коли йшла Північна війна, жителі покинули село і В'язенка на якийсь час опустіла. Причини запустіння В'язенки - достеменно невідомі. Можливо, це пов'язане із соціально-економічними чи політичними складнощами, якими супроводжувалось проходження російського війська під командуванням Петра І. У 1718 році гетьман Іван Скоропадський постановив: «Одновить село монастирское Вязюнку, под час наступления в Украйну непреятеля шведа, за содейстем врознь людей, опустелое», а також «отбирать от переежджаючи; людей в Вязюнце, на реке Клевени, погребелное». Однак, незабаром село відроджується. У 1736 році тут було вже 19 селянських дворів (11 „убогих" та 8 „підсусідків"). За ревізію 1781 року в селі налічувалось 25 селянських дворів і 29 хат. У 90-х роках XVII століття „стараннями" ігумена Петропавлівського монастиря Димитрія (Данила Савича Туптала) у В'язенці побудоване дерев'яну церкву Симеона Стовпника. Ігумен подарував церкві дві святині образ великомученика Димитрія Мироточивого та храмовий обра: преподобного Симеона Стовпника з частинкою мощей святої Варвари j срібному хрестику. Однак, в'язенські селяни були бідними і не мал* можливості належно утримувати храм. У зв'язку з цим у середині XVII століття церкву перенесли до села Ротівки, де мешкали більш заможні жителі. Після секуляризації монастирських маєтностей В'язенка стала казенний селом; цей період тривав з 1786 по 1866 рік. У 1859 році у В'язенці мешкали 434 жителі (210 чоловіків і 224 жінки). У книзі „Волости и важнейшие селения Европейской России" (1885 рік повідомляється, що у В'язенці 101 двір і 631 житель. Діє водяний млин. Головним заняттям в'язенців споконвіку було землеробство. Однак права власності на землю селяни довгий час не мали. Власником землі була сільське община (громада). Землі періодично перерозподілялися. Останній перерозподіл був проведений у 1895 р. А потім держава продала землю селянам по високим цінам. Обробляли землю дерев'яною сохою і дерев'яною бороною. Залізні вироби довго не входили у селянський побут. Навіть цвяхи і ті були дерев'яні. Перший залізний плуг у селі з'явився близько 1890 р. у Позняка Федора Семеновича. З'явилися перші залізні вила. На Клевені стояв млин, що належав Петропавлівському монастиреві. Спершу громада орендувала його за 800 крб. на рік, а потім купила за 45 десятин землі. Власної землі в'язенським селянам не вистачало. Всюди навколо були чиїсь землі - Петропавлівського монастиря, поміщиків Миклашевського, Скоропадського, Дьяконова, Крюгера. В'язенським селянам доводилось орендувати не тільки орну землю, а й сінотаті. Малоземелля і бідність примушували селян шукати інший вид доходу. Користуючись тим, що через В'язенку проїжджало багато купців, які везли у Москву сіль, гнали табуни відкормлених у південних степах волів, везли з Австрії дорогі тканини, місцеві селяни створювали у себе постоялі двори. Постоялі двори були у Позняка, Гавриленка і Шишлевського. Для більш багатих купців і чиновників був постоялий двір на х. Карпові (за мостом, на лівому березі Клевені), який тримав Челядін. Довгий час через Клевень, яка відділяла Чернігівську губернію від Курської, не було моста. Користувалися переправою, що було незручно. Потім побудували міст. Міст будували обидві губернії, але по висоті він був різний: з курського боку на метр вищий, ніж з чернігівського. З'єднувались обидві половини мости на середині річки, де був острівець. Першому приїжджому одразу надається у вічі незвична для сільського поселення привична планіровка вулиць. Звідки це? Спочатку, як і всі села, В'язенка забудовувалась хаотично, без усякого плану. Сільські вулиці були вузенькі і криві. За спогадами старожилів перші поселенці В’язенки Чорношвеці поселилися на березі річки Клевень, та