1888 року деякий час працював у часописі «Правда». Зв'язки з наддніпрянцями спричинили третій арешт (1889) письменника. 1890 року за підтримки Михайла Драгоманова я став співзасновником Русько-Української Радикальної Партії (РУРП, її перший голова до 1898 р.[1]), підготував для неї програму, разом з Михайлом Павликом видавав півмісячник «Народ» (1890–1895). У 1895-му, 1897-му і 1898-му роках Радикальна Партія висувала мене на посла віденського парламенту й Галицького сейму (від Тернопільщини[5]), але — через виборчі маніпуляції адміністрації, провокації ідеологічних та політичних супротивників — без успіху. 1899 року через кризу в РУРП почалась криза, спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 року, після чого полишив активну участь у політичному житті. На громадсько-політичному відтинку довгі роки співпрацював з Михайлом Драгомановим, цінуючи в ньому «европейського політика». Згодом ми розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм, у питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією («Суспільно-політичні погляди Михайла Драгоманова», 1906)

"Фарбований лис", "Болеслав сміється", "Каменярі"

“Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив” (Іван Франко)

Як много важить слово, Одно сердечне, теплее слівце!

Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів” (Іван Франко

Лиш праця світ таким, як є, створила. Лиш в праці варто і для праці жить.

І подумай собі, що іноді досить одного слова, щоб убити чоловіка, щоб навіки або на довгі літа зробити його нещасливим!

Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини.